Шановні батьки першокласників!

З метою покращання процесу адаптації Ваших дітей до навчання у школі

 І ступеня спеціалістами психологічної служби надається консультація:

«Урахування потреб дитини як умова усвідомленого батьківства»

https://cloud.mail.ru/public/8AfZ/GgkfRkQkQ

Арттерапія. Вчимося творити добро. Учні 8-Б та 4-Б класів

                                 

Великодій настрій       

          

Заняття з елементами тренінгу з учнями 4-Акласу. Людина під дощем.

      

         Заняття з елементами тренінгу з учнями 4-Б класу

                       

 

           Профілактичне заняття соціального педагога з учнями 3-В класу: « Закони в житті людини» 

             

 11.09.2015 року в Пологівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 4 пройшла Акція «Дерево життя до Міжнародного дня профілактики суіциду» під час якої учні, вчителі та батьки прикрашали дерево листочками з написами за що вони люблять життя.

         

 

Поради психолога батькам та учням

 

Увага! Гіперактивна дитина!

Однією з актуальних тем сьогодення – особливості виховання гіперактивних дітей. За останній час збільшилась кількість звернень до психолога від учителів і батьків щодо дітей, які мають явні порушення поведінки і можуть потрапити до „групи ризику”. Це діти, яких називають гіперактивними.

Що таке гіперактивність? 

Гіперактивність – це одне із складних маловивчених питань у практичній психології. Гіпер (від грецького – hyper – „над”, „зверху”) – складова частина складних слів, що вказує на перевищення норми. Слово „активний” прийшло в українську мову з латинського „aktivus”, що означає „діючий”, „діяльний”.

Уже багато років психологи спостерігають і намагаються корегувати дії дітей, у яких є різноманітні вияви рухової розгальмованості, імпульсивності і неуважності.

Причини виникнення гіперактивності:

-         генетичні фактори;

-         біологічні особливості побудови і  функціонування головного мозку;

-         пологові травми;

-         інфекційні захворювання, перенесені дитиною в перші місяці та роки життя;

-         несприятливі фактори середовища та вплив харчових домішок;

-         психосоціальні проблеми – стосунки батьків у сім’ї, тип сімейного виховання.

Дві третіх дітей – це діти з сімей високого соціального ризику. До них відносяться сім’ї:

-         з неблагополучним економічним становищем (один чи двоє батьків безробітні);

-         з неблагополучної демографічної ситуації (неповні і багатодітні сім’ї, немає обоє батьків);

-         сім’ї з високим рівнем психологічної напруги (постійні сварки і конфлікти між батьками, труднощі у взаємовідносинах батьків і дітей, жорстоке поводження з дитиною);

-         сім’ї, які ведуть асоціальний спосіб життя (батьки яких хворі на алкоголізм, наркоманію і психічні захворювання).

Гіперактивні діти своєю поведінкою з самого раннього дитинства наче кидають виклик навколишньому середовищу. Вони не схожі на інших дітей, їх поведінка різко виходить за рамки звичного для дітей їх віку. 

Вчителі говорять про гіперактивних дітей, що вони постійно бігають, крутяться, постійно кудись лізуть. Часто дорослі, особливо батьки, називають їх „дзигами”, не здатними всидіти на місці. Серед дітей свого оточення гіперактивні являються джерелом постійних конфліктів.

Гіперактивні діти відчувають дифіцит рухової самореалізації. Правила навчальних закладів не дають їм змоги вільно рухатись під час перерви. А вдома – знову зауваження, обмеження.

Ззовні незалежні, на відміну від „тихих”, психічно стійких дітей, вони особливо потребують уваги.  Але через відсутність навиків спілкування, звичка з викликом сприймати різну допомогу  сприяє тому, що своєю поведінкою вони її відштовхують.  Дуже часто таку дитину саму не влаштовують її вчинки. Її наказують частіше інших. Але, як правило, звичайні покарання і нотації не приносять очікуваного результату. Батьки і викладачі скаржаться, що незважаючи на усі їх зусилля, дитина продовжує вести себе погано. З іншої сторони ласка і похвала мало стимулюють.

Іноді батьки не знають, як поводитись в тій чи іншій ситуації з такими дітьми. Адже постійні зауваження дорослих, заборони (особливо на рухову активність) не сприяє покращенню поведінки, а з часом ускладнють взаємовідносини.

Отже, хотілося б запропонувати деякі рекомендаціїї батькам гіперактивних дітей:

1.  В своїх відношеннях з дитиною притримуйтесь „позитивної моделі”. Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслуговує. Пам’ятайте, що гіперактивні діти ігнорують виговори і зауваження, але чутливі до найменшої похвали !!!

                        2. Не застосовуйте фізичних покарань. Ваші відносини з дитиною повині формуватись на довірі, а не на страху. Вона повина завжди відчувати вашу допомогу та підтримку. Вирішуйте разом проблеми,  які виникли.

                        3. Частіше говоріть „так”, уникайте слів „ні”, „ не можна”

                        4. Доручіть деякі домашні справи, які необхідно виконувати щодня (ходити по хліб, доглядати кішку, собаку), і ні в якому разі не виконуйте їх за неї.

                        5. Заведіть щоденник самоконтролю і відмічайте з дитиною його успіхи в дома і в школі.

                         6. Введіть знакову винагороду (можна кожний гарний вчинок відмітити зірочкою, а за якусь певну кількість винагородити солодощами або іграшкою, чи якоюсь поїздкою.

                          7. Визначте для дитини рамки поведінки, що можна, а чого ні. Якщо ви будете усе дозволяти,  це не принесе користі. Незважаючи на наявність деяких недостатків, гіперактивні діти повинні справлятися із звичайними для усіх дітей проблемами. Ці діти не потребують того, щоб їх усували від вимог, яких застосовуються  інші.

                          8. Не навязуйте твердих, жорстких правил. Ваші накази повинні бути наказами, а не приказами. Вимагайте виконання правил, які стосуються її безпеки і здоров`я, у відношенні до інших не будьте дуже прискіпливим.

                         9.Викликаюча поведінка вашої дитини – це її спосіб привернути до себе увагу. Проводьте як можна більше з нею часу: грайтеся, вчіться як правильно спілкуватися з іншими людьми, як поводитись в громадських місцях та іншим соціальним навикам.

                         10. Вдома дотримуйтесь чіткого режиму дня. Прийняття їжі, ігри, прогулянки, відхід до сну повинні відбуватися в один й той самий час, нагороджуйте дитину за його дотримання.

                         11. У сімї  повинна панувати спокійна атмосфера. В ідеальному випадку було б добре, щоб дитина мала свою кімнату. В ній має бути мінімум предметів які можуть відволікати, розсіювати увагу. Колір повинен бути не яскравим, заспокійливим, перевага надається блакитному кольору.

                           12. Якщо дитина погано навчається, не вимагайте від неї високих оцінок по всіх предметам. Достатньо мати хороші результати з декількох предметів.

                            13. Намагайтесь уникати великого скупчення людей. Перебування в магазинах, на базарах впливають на дитину збуджуюче.

                            14. Оберігайте дитину від перевтоми, тому що це приводить до зниження самоконтролю і зростанню рухової активності. Не дозволяйте знаходитись довгий час біля телевізора.

                             15. Слідкуйте, щоб дитина висипалась. Якщо дитина не висипається, то погіршується увага і самоконтроль. До кінця дня дитина може стати не керованою.

                             16. Розвивайте в неї вміння контролювати себе. Перед тим, як щось зробити, нехай порахує від 10 до 1.

                              17. Пам`ятайте!  Ваш спокій – найкращий приклад для дитини.

                              18. Надавайте можливість дитині використовувати надлишкову енергію. Корисна, щоденна фізична активність на свіжому повітрі – довготривалі прогулянки, біг, спортивні заняття. Але не втомлюйте дитину.

                            19. Працюйте з дитиною на початку дня, а не ввечері.

                             20. Поділяйте роботу на коротші періоди, але часто чергуйте їх. Використовуйте фізкультхвилинки. Домовляйтесь з дитиною про ті чи інші дії.

                              Варто порекомендувати  дотримувались цього не лише батькам, але й викладачам, вихователям.

Завдання батьків та педпрацівників знайти ті заняття, які б „вдавались” дитині і підвищували її впевненість в собі.

Завдяки вчасно проведеній діагностичній і профілактичній роботі більшість дітей до підліткового віку позбуваються гіперактивності.